Риси та види правочину

Поняття правочину детально розглядає глава 16 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ). Відповідно до ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:

• правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату (на відміну від подій, що відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права);

• правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи (на відміну від адміністративних актів, актів управління, що видаються органами державної влади та управління);

• правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин (на відміну від деліктів, які порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин);

• воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (на відміну від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків);

• правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин (на відміну від актів цивільного стану, котрі, по-перше,об'єднують і події, по-друге, нерозривно пов'язані з фізичною особою і не стосуються осіб юридичних, по-третє, слугують передумовою виникнення у фізичних осіб можливості бути суб'єктом цивільних прав і обов'язків).

Ст. 203 ЦКУ розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні чи багатосторонні правочини). Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, волевиявлення спадкодавця-заповідача при складанні заповіту). Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦКУ).

Класифікація правочинів можлива і за іншими критеріями:

а). правочини реальні (домовленість сторін і передача речі, наприклад, договір позики) та консесуальні (досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов, наприклад, купівля-продаж);

б). правочини оплатні (наявність зустрічного майнового еквівалента, наприклад, договір купівлі-продажу) та безоплатні (обов'язок здійснити витрати має тільки одна зі сторін, наприклад, договір дарування);

в). правочини абстрактні (не визначено підстав їхнього здійснення, наприклад, видача векселя) та каузальні (вказана підстава їхнього укладення, більшість договорів цивільного права);

г). правочини строкові (визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо) та безстрокові (терміни та строки не застерігаються, наприклад, договір оренди, укладений на невизначений термін);

д). правочини легітарні (такі, що мають основою приписи закону), волюнтарні (не передбачені законом, але укладаються особами у результаті їхнього вільного волевиявлення);

є). правочини усні та письмові; умовні та безумовні; біржові та небіржові та ін.

Чинність правочину

Умовами чинності правочинів є дотримання вимог ст. 203 ЦКУ:

1). щодо змісту правочину. Зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству та моральним принципам суспільства, тобто фізичні і юридичні особи, повинні враховувати вимоги щодо здійснення цивільних прав, встановлених у ЦКУ та ін. актах цивільного законодавства;

2). щодо цивільної дієздатності суб'єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3). щодо волевиявлення. Воно має бути вільним і відповідати внутрішній волі суб'єкта правочину;

4). щодо форми правочину. При укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми (простої або нотаріальної);

5). щодо реальності правочину, тобто має бути спрямованим на настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6). щодо дотримання спеціальних умов. Наприклад, правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

Форми правочину

Форма правочину — це спосіб вираження волі осіб, які беруть у ньому участь. Ст. 205 ЦКУ передбачає існування двох форм правочину.

У простій письмовій формі правочин можна вчинити шляхом складання певного документу (договору, довіреності), підписаного особами, які беруть участь у правочині. Правочин також може бути вчинений шляхом обміну листами, телеграмами тощо, підписаними особами, які їх посилають.

Правочин вважається вчиненим у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, коли укладений документ завірений державним або приватним нотаріусом, а у місцях, де нема нотаріусу, іншою посадовою особою, уповноважену законом вчинять нотаріальні угоди.

Можливе вираження волі мовчанням. Воно має правове значення тільки у тому випадку, якщо законом або угодою сторін йому надане таке значення. Так, якщо орендар продовжує користуватися майном після спливу строку договору при відсутності заперечень з боку орендодавця, договір вважається поновленим на тих самих умовах на невизначений строк. У цьому випадку подовження орендних відносин відбувається фактично шляхом мовчазної згоди сторін.

За загальним правилом, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку — виникнення та припинення шляхом виконання. Це правочини, фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцятикратний розмір неоподаткованого мінімум доходу громадян.

Ч.2 ст. 207 ЦКУ передбачає обов'язок організації, які оплатили товари або послуги, вимагати від контрагента письмового підтвердження отриманої суми грошей та підстав для їх отримання.

Згідно із ст. 208 ЦКУ у простій письмовій формі мають укладатися правочини між юридичними особами, правочини між фізичною та юридичною особою (крім випадків, коли момент вчинення правочину збігається з виконанням), правочини фізичних осіб між собою, на суму, що не перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, інші правочини, для яких письмова форма передбачена законом.

Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом, і розглядаються як встановлені і достовірні. П. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України включає перелік правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. За погодженням суб'єктів, які вчиняють правочин, нотаріальному посвідченню підлягає будь який правочин, навіть якщо ця вимога не є обов'язковою.